Євромайдан змінив свідомість, але не систему.

У Хмельницькому не вірять у чесні вибори, але надіються на молодь.

Хмельниччина продовжує страждати від утисків свободи слова, корупції, ігнорування чиновниками потреб людей, пасивності і неосвіченості громадян. Такого висновку дійшли учасники круглого столу в рамках проекту «Виклики після Євромайдану – громадський сектор у дії».

На заході обговорювали питання механізмів впливу громади на владу, з’ясовували позитивні і негативні сторони громадської активності Хмельниччини. Серед проблем регіону — недостатня активність людей, штучно створене середовище громадських організацій та апатичність, тотальна корупція і неконтрольованість влади.

«Дивлячись на історію створення громадських організацій на Хмельниччині, приходимо до висновку, що наші громадські рухи, на жаль, створюються для того, щоб мати доступ до ресурсів і впливати на їх перерозподіл. Часто вони стають платформою для політичних організацій», — зазначає представник всеукраїнського

Форуму місцевих політиків Лариса Мельник.

Учасники підкреслили, що розвиток громадського суспільства залежить великою мірою від усвідомлення молодим поколінням проблем у країні. У цьому контексті зазначили, що хмельницька молодь погано організована.

«В нас взагалі відсутнє як таке молодіжне середовище в Хмельницькому, немає молодіжних організацій, які б повноцінно функціонували в місті. Тут можна звинувачувати обласне управління молоді і спорту, бо воно має цю політику формувати. На паперах чудові показники, а насправді нічого не робиться. Коли ми проаналізували діяльність обласного управління за чотири роки, то побачили, що плани одні й ті самі, з такими ж заходами. А молодь же міняється, інтереси стають іншими», — скаржиться голова правління Хмельницького молодіжного клубу розвитку Степан Кушнір.

За круглим столом обговорювали люстрацію як крок до громадянського суспільства. Не оминули увагою проблему влади і майбутніх виборів. 

«Закон про люстрацію діяти почне не скоро, але сумніваюсь, що щось зміниться, не маю великих надій на його сумлінне виконання. Тішуся, що після зимових подій народ почав просинатися. Якщо влада очиститься від бандитів, то тільки завдяки діям людей, а не закону. Сподіватись на чесні вибори не варто. Надія лише на молоді сили, на новостворені партії. Порадила би хмельничанам уважно читати, що за люди йдуть у владу, голосувати за нові обличчя, які ще можуть щось змінити у країні», — каже голова правління Городоцької районної громадської організації «Перлина» Неля Пославська.

Перспективи розвитку громадського суспільства обговорювалися не лише у Хмельницьму, а й у інших містах.

«Цей захід ми проводимо у рамках проекту «Виклики після Євромайдану — громадський сектор у дії». Такі круглі столи відбуваються по всій Україні з метою не лише вивчити розвиток громадянського суспільства в конкретному регіоні, а й напрацювати стратегічні напрямки розвитку громадянського суспільства на перспективу», — пояснює голова правління Хмельницької обласної громадської організації “Подільський центр “Гендерна рада” Тетяна Баєва.

Після проведення круглих столів відбудеться всеукраїнська конференція, де озвучать отримані результати та спланують спільні дії щодо поліпшення стану громадянського суспільства в Україні.

Галина Мельник

Джерело: http://ye.ua/news/news_17720.html#.VDOJz4gqMt4.facebook

Жінки в політиці.

Тренінг "Жінки в політиці" був проведений у м. Хмельницькому Жіночим консорціумом України в лютому 2014 році. То чи варто жінкам займатися політикою? І як себе запрезентувати сучасній жінці, щоб стати успішним політиком? На ці та інші питання шукали відповіді жінки Хмельниччини. Від Городочини учасниками тренінгу були членкині ГО "Перлини" та активні учасниці Майданів Городка та Сатанова.

Жінка в політиці

Чи повинна жінка займатися політикою? Ця проблема постала дуже давно, але дату визначення питання можна вказати абсолютно точно. У 1791 році в розпал Французької революції маловідома письменниця Олімпія де Гуж прорекла: «Якщо жінка має право зійти на ешафот, то вона повинна мати право піднятися на трибуну». Така необережна заява коштувала письменниці життя, але вона ж принесла їй безсмертя.

Роль жінки у суспільстві являє собою суперечливе питання, яке цікавить людство протягом усієї історії його існування. Ще древні греки приділяли велику увагу місцю жінки у суспільно-політичних відносинах того часу, а розвиток ця тема знайшла у працях древньоримських філософів, що було пов’язане із великою увагою до демографічних процесів. Новий виток розвитку ця проблема отримала вже в епоху Просвітництва у працях французьких дослідників, зокрема можна відзначити Ж.-Ф. Лафіто, якого підтримали німецькі історики І. Я. Бахофен та Л. Г. Морган.

Великий вплив на статус жінок мало запровадження християнства. Християнська ідеологія проповідує рівність усіх людей перед Богом. А в епоху Просвітництва вперше розглядаються питання про можливості розвитку жіночих інтелектуальних здібностей і про жіночу освіту.

Мета роботи – проаналізувати роль жінки у політиці, підкреслити її значущість у сучасному світі.

Вважається, що дискримінація – явище природне, пов'язане з біологічною сутністю жінки, що істотно обмежує потенціал її соціальної активності. Однак у Швеції жінка може бути депутатом парламенту і мати 3-4 дітей, які прекрасно виховуються в дитячих садках, де по 5-6 осіб у групі. У Шведському парламенті є спеціальна кімната для годуючих матерів. У Фінляндії президент – Тар'я Халонен – жінка, прем'єр-міністр – жінка, мер Гельсінкі – жінка. Ці показники свідчать про високий рівень розвитку скандинавської держави, яка ще сто років тому  була слабким нерозвиненим придатком Російської імперії.

Тенденція посилення  ролі жінок у політиці аж до обрання їх президентами і прем'єрами поступово стає символом сучасності.

Наприклад, у німецьких виборчих органах введені квоти на представництво чоловіків і жінок: так, в партії Християнського демократичного союзу 30% місць повинні займати жінки, а в партії Зелених - 50%. Квотування існує навіть на рівні земельних рад, тобто в органах місцевого самоврядування. Для довідки: в парламенті Швеції жінки складають 40%, в Норвегії - 9,4%, у Фінляндії - 33,5%, в Данії - 33% [2].

Щоб успішно змагатися з чоловіками,

жінка повинна бути набагато обдарованнішою за чоловіка і не дуже жіночною. Як відзначають соціологи, на верхи влади потрапляють лише жінки, які пройшли жорсткий відбір: освічені, які мають за собою підтримку тієї чи іншої політичної партії або сімейну традицію – кар'єру батька, чоловіка (Індіра Ганді, Беназір Бхутто); частіше всього немолоді, коли стать вже нікого не шокує. Більш того, жінка, яка йде в політику, повинна бути мужньою.

Досягнення гендерної збалансованості у політиці – мета кожної держави, бо таємниця гармонії та процвітання полягає в балансі протилежностей. Сама природа надає нам зразки досконалості: позитивні та негативні заряди, інь і ян, вогонь та вода. Чоловік та жінка – це недосконалі істоти, які народжені доповнювати, урівноважувати один одного. Вони мають різну вдачу,  риси, тому моногамний уряд не може бути досконалим. Історично склалося, що чоловік і жінка виконували різні функції. В той час, коли чоловік полював, здобував м’ясо чи воював, щоб відстояти територію, жінка обробляла це м’ясо, підтримувала затишок в оселі, облагороджувала побут чоловіка та піклувалася про подовження його роду. Здатність до відтворення життя наклала відбиток на вдачу жінки.

Вона є більш розсудливою, обережною у діях, ніж чоловік, бо жінка генетично відчуває відповідальність не тільки за своє життя, а й за безпеку найрідніших, тому жінка ніколи не піде на невиправданий ризик. Неважко помітити, що в більшості країн, які знаходилися у катастрофічному положенні, на межі краху саме в цей час до влади приходила жінка. У тяжкі часи спустошення, безвихідності народ особливо гостро потребує безпеки та спокою. І жінка, яка несе відповідальність

за всю країну, постає в образі Матері, яка захистить кожного від негараздів. Статистика свідчить, що держави, які мають у своїх парламентах і урядах менше 25-30% жінок, не мають успіху в вирішенні проблем охорони материнства і дитинства, прав дитини, соціального захисту. Світова практика доводить: для жінок на перший план виходять питання екології, охорони дитинства, охорони здоров'я, соціального захисту населення, що знаходяться на периферії інтересів чоловіків. В той час, коли чоловік схильний до завоювань, жінка концентрується на мирному будівництві і внутрішніх реформах.

Ось і Нобелівська премія миру 2011 року дісталася жінкам: президенту Ліберії Еллен Джонсон-Серліф, ліберійській активістці Леймі Гбові і правозахисниці Тавакуль Карман з Ємену – за «ненасильницьку боротьбу за право жінок на повноцінну участь в зусиллях з досягнення миру». Хоча до цього протягом п'яти років Нобелівську премію миру отримували чоловіки, навіть іноді зовсім далеким від мирних дум і дій. Еллен Джонсон-Серліф - перша в історії африканська жінка, демократично обрана на пост президента. Вважається, що війна в Ліберії в 2003 році закінчилася завдяки  матері шести дітей Леймі Гбові. У 2002 році вона організувала масовий рух ліберійських жінок за мир. Нарешті, Гбові сама провела переговори з досягнення миру з представниками країн, які підтримували воюючі сторони. І президент країни Чарльз Тейлор, який не поспішав з мирними ініціативами, змушений був піти на перемир'я.

Варто зазначити, що лише в 2005 році кувейтські жінки отримали право голосу. Тоді ж міністром уряду Кувейту стала Масума аль-Мубарак.

Однак жодна з жінок-політиків не залишила такого глибокого сліду в історії всесвітньої політики, як «Залізна Леді» – прем'єр-міністр Англії Маргарет Тетчер, яка управляла країною, керуючись виключно правилами послідовного консерватизму. Тетчер була на посту прем'єр-міністра з 1979 по 1990 рік. Політичне кредо Маргарет Тетчер очевидно з її наступного висловлювання: «Краще правило для політика: якщо хочеш щось сказати – запитай ради чоловіка, якщо хочеш щось зробити – запитай жінку» [3].

На жаль, українське суспільство поки не готове прийняти жінку-політика. Про це свідчать дані чисельних соціальних опитувань, що стали дуже популярними останні кілька років. Причина цього є не лише у нехтуванні правами жінок суспільством, а й у певному небажанні чи страсі самих жінок реалізуватися у доволі «чоловічих» сферах життя, зокрема – політиці. Жінки мають право і мають власний вибір, але вони не завжди ними користаються. Згідно зі світовою класифікацією ООН, Україна за кількістю в парламенті жінок посіла 115 місце зі 145 можливих.

Конституція України всім гарантує рівні права, але на практиці дещо інша картина. Наприклад, кількість представників  жіночої статі у владі всіх рівнів досить низька. І чим вище орган влади, тим менше жінок ми зустрінемо там – і в нашому парламенті 6-го скликання їх тільки 8,1%. Але це теж можна вважати прогресом, бо у Верховній Раді 1-го скликання жінки складали лише 2%, а 4-го – 5,1%. Навіть в органах місцевого самоврядування жінки в основному є лише заступниками чоловіків-керівників. Недарма існує жарт: «Головна посада жінки – бути заступником чоловіка».

За останні роки все більше проявляється тенденція до незалежності жінок. Якості чоловіка – захищати і приймати рішення – виявляються все слабше. А жінки все частіше стають відповідальними і за себе, і за своє життя. Більшість наших проблем – це не проблеми окремо чоловіків або окремо жінок. Це проблеми нашого життя, і треба вирішувати їх разом. Життя жінки-політика – це її робота. Деякі люди працюють, щоб жити. Жінки-політики живуть, щоб працювати. Ніколи нічого не роблять тільки з тієї причини, що так роблять їх друзі. Можливо, саме жінки врятують нашу планету від усіх руйнувань і нещасть, які вона зазнала, саме жінки покладуть край війнам, і на Землі буде процвітати мир.

Джерело: http://www.rusnauka.com/16_NPRT_2012/Politologia/4_110391.doc.htm

МІЖНАРОДНИЙ ФОРУМ НУО «СВЕНТОКШИСЬКЕ-ПОДІЛЛЯ 2013»

МІЖНАРОДНИЙ  ФОРУМ НУО «СВЕНТОКШИСЬКЕ-ПОДІЛЛЯ 2013» відбувся 18 листопада 2013р. у м. Кельце, Польща в Музеї Діалогу Культурза участі 30 українських та 30 польських неурядових організацій.

На форумі Хмельниччину представляли Городоцька районна громадська організація "Перлина" та Хмельницька обласна громадська організація Подільський центр "Гендерна рада".

Метою Форуму було взаємна промоція і зацікавлення міжнародною співпрацею польських та українських неурядових організацій Свентокшиського воєводства та Поділля (Вінницька, Хмельницька обл.). Участь у заході візьмуть 30 українських і 30 польських представників ІІІ-го сектору. Тема Форуму - перспектива співробітництва між польськими та українськими НУО в рамках Східного партнерства.

Форум проводився польським Товариством «Інтеграція Європа-Схід» (http://www.siew.org.pl/) в рамках проекту «Східне Партнерство в перспективі  співпраці польських та українських неурядових організацій. Форум НУО «Свентокшиське-Поділля 2013»  за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Польщі. Регіональними партнерами проекту виступають ГО «Вінницький регіональний центр інформації «Креатив»  та Благодійний Фонд «Подільська Громада».

Під час Форуму відбулося:

- Презентації експертів по Східному партнерству;

- Презентації польських та українських неурядових організацій;

- Обговорення та обмін досвідом НУО, приклади реалізованих польсько-українських проектів.

Участь у форумі стане чудовою можливістю для встановлення польсько-українських контактів, представлення своїх ідей та досвіду. 

Під час Форуму українські учасники мали можливість налагодити контакти зі своїми польськими колегами, презентувати роботу заявлених організацій та отримати корисну інформація від експертів: Кшиштофа Каліти, Оксани Бондар, Ришарда Бялацького, Лукаша Хлебного, Гжегож Стемьпєнь, Лукаша Козера та інших.

Цікавою та корисною стала інформація про створення сайту http://www.vinkiel.info/ua/, який стане спільною платформою для польських та українських неурядових організацій. Будь-яка громадська організація може заповнити профіль та через мережу інтернет знаходити нових партнерів для реалізації спільних проектів.

Також в рамках форуму українська делегація мала зустріч з мером, Маршалом та губернатором Свентокшиського воєводства. Під час якої представники української делагації цікавилися особливостями співпраці влади та неурядових громадських організацій Польщі

Патронатами проекту були:

Генеральний Консул РП у Вінниці Кшиштоф Швідерек

Свентокшиський воєвода Божентина Палка-Коруба

Маршалек Свентокшиського воєводства Адам Ярубас

Президент м.Кельце Войцех Лубавски

Келецький Староста Здіслав Вжалка

Співпраця громадських організацій Польщі із органами місцевого самоврядування. Обмін досвідом.

• ІНТЕРВ'Ю

Наталія Окша: Органи влади та громадськість мають працювати в партнерстві

Конструктивний діалог між владою та громадськістю – один із важливих кроків до побудови розвиненого та демократичного суспільства. Чи зробила цей крок Україна? Остаточної відповіді не дати, адже хоч і існує чимало інструментів для налагодження такого діалогу, проте, як показує практика, вони не завжди виправдовують очікувань.

Про те, які сьогодні існують форми співпраці між органами виконавчої влади та організаціями громадянського суспільства України та наскільки вони ефективні, ГУРТу розповіла Наталія Окша, заступник директора департаменту інформації та комунікацій з громадськістю Секретаріату Кабінету Міністрів України.

ГУРТ: Пані Наталю, які сьогодні існують форми діалогу між владою і ОГС?Сьогодні існує декілька форм взаємодії між органами влади та інститутами громадянського суспільства. Перш за все, це консультації з громадськістю, проведення яких унормовано в 2004 році. На жаль, не можу запевнити, що ця форма ефективно використовується як органами влади, так і громадськими організаціями. Часто консультації мають формальний характер.Думаю, однією з причин цього є відсутність у нашій країні традиції проведення консультацій з громадськістю. 

Тому є питання і до органів влади, й до громадських об’єднань. Зокрема, завжди постає питання дотримання часових рамок проведення консультацій (ІГС не встигають зреагувати та дати свою оцінку ситуації), інформування про консультації та залучення представників всіх зацікавлених сторін, звітування про врахування пропозицій та зауважень. Крім того недостатній рівень підготовки держслужбовців, що організовують процес консультацій. Тому Секретаріатом протягом лютого – березня організовано три семінари з питань проведення консультацій з громадськістю для представників центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Нововведенням є електронні консультації з громадськістю, адже влада повинна оперативно реагувати на зміни в сучасному світі інформаційних технологій. Проекти майже всіх актів, що розробляються органами виконавчої влади розміщуються на сайті «Громадянське суспільство і влада» (до речі, працюємо над його оновленням). Крім того, з метою спрощення пошуку інформації про консультації, що проводяться всіма органами виконавчої влади, на цьому ж сайті розміщується інформація про заплановані консультації на місяць.

Ще однією формою співпраці органів влади та інститутів громадянського суспільства є громадська експертиза. У застосуванні цієї форми взаємодії також є свої прогалини. По-перше, органи виконавчої влади не завжди дотримуються встановленої процедури, а, по-друге, ІГС, отримавши всі необхідні матеріали, не завжди надають свої експертні висновки. Яскравий показник: за 4 роки було лише 17 завершених громадських експертиз, хоча з різних джерел відомо, що було ініційовано як мінімум понад 50 громадських експертиз. Реєстр громадських експертиз розміщений на сайті «Громадянське суспільство і влада».

Ще одним механізмом є громадські ради – консультативно-дорадчі органи, завдання яких – доносити думку громадян до органів влади. Сьогодні громадські ради створені на місцевому рівні при всіх обласних s районних адміністраціях. На центральному рівні процес, на жаль, ще не завершився. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 3 листопада 2010 р. № 996, громадські ради мають формуватися за принципом самоорганізації, що є доволі демократично. Проте, проблеми, що виникали під час створення громадських рад, засвідчили, що і громадянське суспільство, і органи влади виявилися не зовсім готовими до таких демократичних перетворень.

ГУРТ:  Якою ж має бути ідеальна модель консультацій у Вашому розумінні?

Найголовніше, як на мене, це пам’ятати про мету проведення консультацій з громадськістю – вивчити думку громадськості та врахувати її під час прийняття рішення. Якщо говорити про ідеальну модель, то мають бути встановлені часові рамки, достатні для ознайомлення з проектом та підготовки пропозицій, громадськість має бути поінформована про проведення консультацій, обов’язково мають бути залучені представники всіх зацікавлених сторін, експерти, науковці. Також важливо правильно обрати формат консультацій.

В органі виконавчої влади консультації з громадськістю мають проводити всі підрозділи, які розробляють проекти державних рішень. І консультації мають розпочинатися з самого початку, коли обговорюються шляхи вирішення проблеми, коли формується концепція того чи іншого рішення, нехай це навіть на початку будуть вузькі консультації з експертами, потім вже напрацьований варіант маємо представити широкому загалу. Необхідно підходити до роботи не формально, а відштовхуватися від результату, якого ми прагнемо досягти.

Джерело (повний текст): http://gurt.org.ua/interviews/13991/


(Дані з архіву організації за 2009 р. )

Літня школа жінок - лідерок у Городку.

Лідерство та керівництво

Проблема лідерства і керівництва – одна з кардинальних проблем соціальної психології.

Лідер (від англ. leader – провідний, керівник) – особистість, що користується визнанням та авторитетом в групі і за якою група визнає право приймати рішення про дії у важливих ситуаціях, бути організатором діяльності групи і регулювати відносини в ній.

Поняття “лідер” пов’язано з поняттями “управління” і “керівник”. На відміну від лідера, який переважно здійснює регуляцію міжособистісних стосунків у групі, керівник здійснює регуляцію офіційних стосунків. Лідер – це член групи, який добровільно взяв на себе значну міру відповідальності у досягненні групових цілей. Формальний лідерпризначається або вибирається, набуваючи таким чином офіційного статусу керівника.Неформальний лідер – це член групи, який найбільш повно у своїй поведінці відповідає груповим цінностям і нормам. Він веде групу, стимулюючи досягнення групових цілей і виявляючи при цьому більш високий рівень активності порівняно з іншими членами групи.

Лідер і керівник мають справу з однопорядковим типом проблем, а саме – вони повинні стимулювати групу, націлювати її на вирішення певних задач. В психологічних характеристиках їх діяльності є багато спільних рис. Однак лідерство – це чисто психологічна характеристика поведінки окремих членів групи. Керівництво у більшості є соціальною характеристикою відносин у групі, перш за все з точки зору розподілу ролей управління і підпорядкування.

Типи лідерства

Лідери розрізняються за:

• способом організації змісту діяльності колективу

а) лідер-програміст – спроможний створити способи колективної діяльності і надихає колектив на її виконання;

б) лідер-виконавець – організовує виконання вже створеної (опрацьованої) програми;

в) універсальний лідер – уособлює в собі програміста і виконавця;

• характером діяльності

а) лідер діяльний – який постійно демонструє свої здібності;

б) лідер ситуативний – який виявляє себе лише в певних ситуаціях.

Стилі керівництва

а) авторитарний (синонім директивний, вольовий) – стиль базується на жорсткому способі управління, недопущенні ініціативи.

При автократичному стилі відбувається виразний поділ на керівника й під­леглих, тих, які командують, і тих, що зобов’язані виконувати накази, розпорядження. Керівник-авто­крат сам визначає мету діяльності групи та спосіб її досягнення і лише незначною мірою дозволяє членам групи прилучатися до прийняття рішень. Він монополізує більшість одержуваної інформації та право на ініціативу, сприймається оточу­ючими як диктатор чи деспот, не виявляє гнучкості в ставленні до подій у групі, а його сприйняття світу в даному випадку явно негативне. Наслідком такого стилю управління стає зменшення числа ініціатив і послаблення міжособових контактів. У групі назрівають тенденції до бунту, а деколи й реальна агресія, хоча група як цілісність має загалом непогані результати.

Позитивні аспекти стилю – дисципліна, швидке реагування в екстремальних ситуаціях; негативні – низька ініціатива, можливе погіршення психологічного клімату в колективі.

Авторитарний стиль керівництва доцільно використовувати в ситуаціях, де потрібне жорстке підкорення певним вимогам (військова служба), у випадку, коли виникає потреба швидко і одноосібно розв’язати кризову, конфліктну ситуацію;

б) демократичний – базується на колегіальності прийняття рішень, врахуванні думок і, за можливості, побажань підлеглих, передачі частини повноважень підлеглим. Це стиль заохочення, ініціативи.

При демократичному стилі відсутній радикальний поділ на керівника й керо­ваних, хоча фактично конкретні структури управління в такій групі наявні. Члени цієї спілки допущені до участі в прийманні рішень та формуванні цілей і норм колективної праці. Ініціатива стимулюється завдяки застосуванню обговорень, дискусій, самодіяльності та наголошенню на суспільних інтересах. На відміну від автократів для демократичних керівників характерні:

– більша впевненість у собі (вона живиться порозумінням з групою та її підтримкою);

– переважно екстраверсійна спрямованість;

– оптимізм;

– більша емоційна врівноваженість;

– виразніша схильність до безтурботної поведінки;

– наголошення на суспільних цінностях.

Позитивні аспекти стилю – гарний психологічний клімат, спроможність підлеглих до прийняття самостійних рішень, негативні – може призвести до низької дисципліни, невисока мобільність у прийнятті рішень в екстремальних умовах.

Демократичний стиль лідерства передбачає досить відчутний вплив керівника чи лідера на групу, але він координує свої дії з груповими очікуваннями. Цей стиль переважає в більшості груп в звичайних умовах існування;

в) ліберальний (номінальний) – керують підлеглі, “вказівки не даються”, “своя людина”.

Для цього стилю характерне недостатнє втручання керівника в ті справи, які вирішуються в колективі. Постійно зароджуються різноманітні конфлікти, апатія, невдоволення з приводу відсутності конкретного плану дій, а головне – низька працездатність групи. Ліберальний керівник фактично не впливає на життя групи, що приводить до виділення із середовища її членів особи, яка бере на себе роль лідера. Очевидно, що він переважно вибирає автократичний стиль керівництва. На прикладі наслідків ліберального управління групою можна переконатися в необхідності керівника. Тож проблема полягає не в тому, чи має бути в групі керівник, а який він повинен бути.

Ліберальний стиль керівництва в групі, де керівник не здатен приймати рішення, контролювати ситуацію, тобто не вміє чи не хоче виконувати свої функції, призводить до неефективної діяльності групи. Але у деяких випадках, коли група складається з високосвідомих працівників, здатних до самоорганізації та самоконтролю, також у випадках ситуації неформальних стосунків (корпоративна вечірка, відпочинок групи “на природі”, неформальне спілкування) цей стиль може виявитися доречним та дієвим;

г) керівник у якому співіснують якості різних типів керівництва.

Саме керівник, який має навички застосування кожного з трьох стилів керівництва в конкретній ситуації в певній групі може вважатися найбільш професійним як керівник чи лідер.

Диференціація лідерів можлива і за іншими ознаками: лідер-ерудит, емоційний лідер, позитивний і негативний лідери.

Основні поняття і ключові слова : лідер, керівник, типи лідерства, стилі керівництва: авторитарний, демократичний, ліберальний.

Джерело: posibnyky.vntu.edu.ua/corner/133.html

(Дані з архіву організації за 2008 рік )

Громадський простір. Тренінг "Ефективні комунікації".

Презентовано порадник з ефективних комунікацій у громадській роботі

30 листопада Громадський Простір в межах навчального заходу "Побудова ефективних комунікацій в громадському просторі" презентував представникам регіональних НУО книгу "Ефективні комунікації. Порадник для громадських організацій і не тільки". Прикметна особливість цього порадника в тому, що він містить мінімум теорії і максимум практики, тобто запропоновані в ньому рекомендації можна застосовувати вже тут і зараз.

Спостерігаючи на практиці рівень розвитку PR та інформаційної складової в роботі НУО, ми помічаємо позитивні речі; принаймні, є вже розуміння прямої залежності розвитку громадських інституцій від іміджевих та репутаційних чинників. 

Ви бажаєте бути успішними, щоб отримувати від цього бонуси у вигляді блискучих фандрейзингових кампаній, залучення нових членів організації та волонтерів, присутності в медіа і, зрештою, зростання довіри до Вас в громадах, серед колег та партнерів. Але все це спрацьовує за двох головних умов: перша – Ви є дійсно компетентною організацією, спроможною виконати задекларовані функції; і друга – Ви й справді знаєте, ЯК про це розказати своїй аудиторії. 

Насправді, саме потреба у покращенні внутрішніх і зовнішніх комунікацій у громадському середовищі стала головною передумовою появи цього порадника. .

Джерело: http://www.civicua.org/news/view.html?q=1737394

Сайт "Громадський Простір"(конкурси, гранти): http://www.civicua.org/grants/index.html

ЕФЕКТИВНІ КОМУНІКАЦІЇ

Беззаперечно, що в тактиці комунікації проявляється ефективність керівника. Своїм корінням термін «комунікація» сягає латинського дієслова communicare, що означає «розділяти щось з іншим», яке потім трансформувалось у «спілкування, передачу інформації від людини до людини у процесі її діяльності; шляхи сполучення транспорту, зв’язку». Це поведінка, яка приводить до обміну думками між тим, хто посилає інформацію, і тим, хто її отримує, унаслідок чого забезпечується взаєморозуміння.

Потрібно не тільки оволодіти мудрістю, але й уміти користуватись нею.

Марк Тулій Ціцерон (106–43 р. до н.е.), римський політик, письменник

Підраховано, що керівники витрачають приблизно 80 % свого робочого часу на комунікацію з іншими особами, і у зв’язку з цим багато чого у керівництві залежить від здібності керівника вступити в комунікацію і її стилю.

Під час комунікації потрібно володіти основними її складовими:

а) здібністю передавати інформацію (що становить близько 40 % даного процесу);

б) здібністю сприймати інформацію (що становить близько 60 % зазначеного процесу).

Мудрець сказав: «Одна здійснена ідея коштує 100 добрих намірів». А її можна запровадити в життя тільки завдяки ознайомленню з нею підлеглих. У той же час які б не були хороші ідеї і які б обґрунтовані не були запропоновані рішення, вони стають ефективними тільки у випадку їх успішної передачі підлеглим і тільки в тому випадку, коли вони досягнуть бажаного результату або реакції.

Отже, основний обов’язок керівника полягає в тому, щоб за допомогою співпрацівників виконати поставлене завдання, а це буде залежати від того, наскільки він комунікабельний у широкому розумінні цього слова.

Комунікація, таким чином, є важливим інструментом керівництва. Вона обіймає всі сторони людської поведінки. За типом своїх службових обов’язків керівники вступають у взаємодію зі співпрацівниками не тільки за допомогою слів, але й за допомогою ставлення до людей. Якість і уміння керівника полягає у здатності розуміти людей.

Основні принципи комунікації:

 - знання мети;

 - наявність певної інформації (цілеспрямованої, вірогідної, своєчасної, достатньої, доступної);

 - мотивація підлеглих;

 - вибір оптимальних умов і форм комунікації;

 - налагоджений зворотній зв’язок;

 - результативність.

Основні положення для ефективної комунікації:

1. Прагніть з’ясувати свої ідеї до того, як вони стануть предметом комунікації, за необхідності проконсультуйтесь із фахівцями.

2. Поставте собі запитання, чого ви хочете досягти внаслідок передачі своєї ідеї, проясніть істинне призначення кожного її обговорення.

3. Сприяють комунікації фізичні і гуманітарні фактори. Постійно пам’ятайте про оточення, у якому проходить передача вашого повідомлення.

4. Комунікація призначена вирішувати проблеми сьогоднішнього дня, але вона повинна бути спланована з урахуванням минулого досвіду і завтрашнього дня.

5. Під час передачі комунікації пам’ятайте про деякі додаткові моменти (тон голосу, вираз обличчя, погляд, реакцію учасників на повідомлення).

6. Необхідно забезпечити зворотній зв’язок комунікації — бути впевненим, що підлеглі вас зрозуміли. Це досягається за допомогою певних запитань, звернених до присутніх.

7. Співпрацівники краще розуміють того керівника, комунікація якого враховує їхні інтереси.

8. Пам’ятайте, що ті ваші колеги, які вам допомагають в підготовці комунікації, будуть забезпечувати її активну підтримку.

9. Більш успішним видом комунікації є не те, що ви говорите, а те, що ви робите. Відомо, коли дії або відношення керівника суперечать його словам, тоді співрозмовники не сприймають всерйоз зроблених ним заяв.

10. Не тільки прагніть бути зрозумілим, але вмійте і самі зрозуміти те, що вам го­ворять.

Мистецтво слухати інших людей добре знайоме і в той же час не є складним. Створіть невимушені обставини — зробіть так, щоб співрозмовник почував себе спокійно; вислухайте людину до кінця, не перебивайте її без необхідності; візьміть до уваги обставини, у яких опинився співрозмовник; уникайте в думках відходити від теми розмови; подумки підсумуйте основні ідеї; повторюйте почуті вами положення і висловлення; перевіряйте, як ви слухаєте, усуньте відволікаючі фактори, продемонструйте, що співрозмовник користується вашою увагою; попередньо постарайтесь вивчити всю інформацію про предмет, який буде обговорюватись; при необхідності ставте уточнюючі запитання; по відношенню до співрозмовника використовуйте такі звернення, як «ви», «вам».

Підкреслимо, що уміння слухати інших — це велике мистецтво. Керів­ник, який вислуховує інших і приділяє увагу змісту їх висловлень, дозволяє цим людям упорядкувати і уточнити свої думки.

Отже, перед спілкуванням бажано:

 - по можливості заздалегідь підготуватись до теми розмови;

 - усунути відволікаючі фактори;

 - продемонструвати своє бажання слухати;

 - сконцентрувати свою увагу;

 - прагнути з’ясувати суть питання і думку співрозмовника.

Під час розмови необхідно:

 - не переривати співрозмовника;

 - прагнути до розуміння його точки зору;

 - вислухати співрозмовника, поки він не висловить усі свої думки з питань, що обговорюються;

 - вислухати для того, щоб зрозуміти, а не з метою, щоб потім виступити з критикою;

 - реагувати на почуття, які супроводжують розмову, демонструвати їх розуміння і віддавати їм належне;

 - припинити розмовляти самому з іншими особами;

 - слідкувати, щоб під час розмови були відсутні негативні форми зв’язку;

 - проводити оцінку обговореного;

 - ставити зрозумілі запитання;

 - за необхідності висловлювати співчуття;

 - підсумовувати розуміння почутого.

Перед комунікацією бажано думати про хороше, світле, чисте, тоді все буде вирішуватись. Одна мудра людина сказала: «Моя формула успіху перед вирішенням тяжкого завдання — ходити по сонячній стороні життя. Завжди бути працелюбною людиною, щиросердно любити діло, якому себе присвятив».

І ще деякі технічні положення для ефективної комунікації:

 - з’ясуйте мету комунікації (для інформації співпрацівників, у зв’язку з навчальним процесом, для подальшої дії…);

 - виберіть метод передачі (лист, телеграма, телефонна розмова, зустріч…);

 - виберіть час і місце передачі інформації;

 - проконтролюйте зовнішні фактори (необхідність мікрофона, канцелярських засобів, наявність проектора, екрана тощо);

 - розгляньте питання форми передачі (тези, докладне повідомлення, демонстрація фільму…);

 - продумайте, як перевірити розуміння колегами поданого матеріалу (шляхом запитань, роботою на приладах…);

 - за необхідності подумайте, як плануєте виправити непорозуміння та погане засвоєння сказаного, якщо таке виникає.

Можливі бар’єри на шляху комунікації:

1. Несумісність мети з можливими діями.

2. Неадекватна інформація з підготовленої теми.

3. Негативна мотивація.

4. Неефективний зворотній зв’язок.

5. Психологічні особливості співпрацівників щодо запропонованої теми.

6. Недосконалість організації і забезпечення комунікації.

Під час спілкування з великою групою співпрацівників виступ повинен бути не довгим, особливо якщо це кінець робочого дня, не оптимальний температурний режим і освітлення у приміщенні… Уважно слухають перші 10–15 хв, а потім починають відволікатись. Відволікання посилюється, якщо доповідач говорить монотонно, повторюється, мовлення з хезитацією (зупинка під час висловлення, яка супроводжується еканням та ін.).

Краще, щоб був план виступу: основні цифри, дати та інше, що найтяжче запам’ятати. Папір повинен бути скріплений скріпкою. Під час виступу не розмахуйте руками, не закривайте конспектом і руками лице.

Якщо не слухають — залежить тільки від вас. Можна зупинитись і запитати, у чому справа. Позитивно відреагувати у відповідь.

Під час виступу потрібно, щоб не було зайвих прикрас, особливо у чоловіків. Досить годинника та обручки.

І на закінчення бажано знати, що існують три універсальні положення ділового спілкування: погляд, усмішка та відстань, на якій ведеться бесіда (В.В. Рафеенко, 1987).

Погляд — найсильніший компонент розмови. Уміння витримати погляд є наслідком особливого тренування. Людина, яка дивиться у вічі співрозмовнику, викликає довіру. Уміння першим не відводити погляд — ознака сильної, рішучої особистості. Під час зустрічі люди обов’язково коротко дивляться один одному в очі. Цей перший погляд — «проба на довіру». Щирість у цьому швидкому погляді означає доброзичливе ставлення. Якщо співрозмовник затримує погляд, то робить це з метою пригнітити людину. Якщо затримує погляд і супроводжує це кивком голови, то це може означати згоду та довіру. Якщо ж партнер відводить очі у паузі, то це вірогідно означає, що він не все ще сказав і просить не перебивати його.

Усмішка. Перш ніж говорити, усміхніться. Це налаштує будь­яку розмову, навіть тяжку, на доброзичливий тон і взаємоповагу. Усмішка повинна відповідати ситуації, а можливо, і визначати її. Мовчазної усмішки іноді буває досить, щоб пом’якшити неприємну ситуацію або зняти роздратування партнера. Усмішка має бути багатозначною, але не маскою й відповідати настрою.

Надсимволічною є відстань, на якій ведеться бесіда. Розрізняють 4 види дистанції між співрозмовниками: інтимну, особисту, соціальну й офіційну. Відстань між особами служить регулятором їхніх відносин. Визначником соціального статусу, статі, місцевості, де мешкають співрозмовники, може стати саме відстань. Треба пам’ятати, що в різних націй поняття норми різні. У слов’ян відстань під час ділової бесіди менша, ніж, наприклад, в американців, австралійців, бо соціальна дистанція збігається з особистою. Якщо не знати і не дотримуватись дистанції співрозмовника, то ненавмисно можна його вразити або образити. Інтуїтивно дотримуйтесь цього положення.

Ми розуміємо, що охопити всі заходи, пов’язані з комунікацією людей, у рамках невеликої статті неможливо. Мова йшла лише про найбільш важливі, можливо, трохи забуті проблеми, які, на наш погляд, повинен згадати кожний теперішній і прийдешній керівник.

Отже, основний обов’язок керівника полягає в тому, щоб за допомогою співпрацівників виконати поставлене завдання, а це буде залежати від того, наскільки він комунікабельний у широкому розумінні цього слова.

Джерело: http://www.mif-ua.com/archive/article/34251

(Дані з архіву організації за 2011 рік )