Жінки в політиці.

Тренінг "Жінки в політиці" був проведений у м. Хмельницькому Жіночим консорціумом України в лютому 2014 році. То чи варто жінкам займатися політикою? І як себе запрезентувати сучасній жінці, щоб стати успішним політиком? На ці та інші питання шукали відповіді жінки Хмельниччини. Від Городочини учасниками тренінгу були членкині ГО "Перлини" та активні учасниці Майданів Городка та Сатанова.

Жінка в політиці

Чи повинна жінка займатися політикою? Ця проблема постала дуже давно, але дату визначення питання можна вказати абсолютно точно. У 1791 році в розпал Французької революції маловідома письменниця Олімпія де Гуж прорекла: «Якщо жінка має право зійти на ешафот, то вона повинна мати право піднятися на трибуну». Така необережна заява коштувала письменниці життя, але вона ж принесла їй безсмертя.

Роль жінки у суспільстві являє собою суперечливе питання, яке цікавить людство протягом усієї історії його існування. Ще древні греки приділяли велику увагу місцю жінки у суспільно-політичних відносинах того часу, а розвиток ця тема знайшла у працях древньоримських філософів, що було пов’язане із великою увагою до демографічних процесів. Новий виток розвитку ця проблема отримала вже в епоху Просвітництва у працях французьких дослідників, зокрема можна відзначити Ж.-Ф. Лафіто, якого підтримали німецькі історики І. Я. Бахофен та Л. Г. Морган.

Великий вплив на статус жінок мало запровадження християнства. Християнська ідеологія проповідує рівність усіх людей перед Богом. А в епоху Просвітництва вперше розглядаються питання про можливості розвитку жіночих інтелектуальних здібностей і про жіночу освіту.

Мета роботи – проаналізувати роль жінки у політиці, підкреслити її значущість у сучасному світі.

Вважається, що дискримінація – явище природне, пов'язане з біологічною сутністю жінки, що істотно обмежує потенціал її соціальної активності. Однак у Швеції жінка може бути депутатом парламенту і мати 3-4 дітей, які прекрасно виховуються в дитячих садках, де по 5-6 осіб у групі. У Шведському парламенті є спеціальна кімната для годуючих матерів. У Фінляндії президент – Тар'я Халонен – жінка, прем'єр-міністр – жінка, мер Гельсінкі – жінка. Ці показники свідчать про високий рівень розвитку скандинавської держави, яка ще сто років тому  була слабким нерозвиненим придатком Російської імперії.

Тенденція посилення  ролі жінок у політиці аж до обрання їх президентами і прем'єрами поступово стає символом сучасності.

Наприклад, у німецьких виборчих органах введені квоти на представництво чоловіків і жінок: так, в партії Християнського демократичного союзу 30% місць повинні займати жінки, а в партії Зелених - 50%. Квотування існує навіть на рівні земельних рад, тобто в органах місцевого самоврядування. Для довідки: в парламенті Швеції жінки складають 40%, в Норвегії - 9,4%, у Фінляндії - 33,5%, в Данії - 33% [2].

Щоб успішно змагатися з чоловіками,

жінка повинна бути набагато обдарованнішою за чоловіка і не дуже жіночною. Як відзначають соціологи, на верхи влади потрапляють лише жінки, які пройшли жорсткий відбір: освічені, які мають за собою підтримку тієї чи іншої політичної партії або сімейну традицію – кар'єру батька, чоловіка (Індіра Ганді, Беназір Бхутто); частіше всього немолоді, коли стать вже нікого не шокує. Більш того, жінка, яка йде в політику, повинна бути мужньою.

Досягнення гендерної збалансованості у політиці – мета кожної держави, бо таємниця гармонії та процвітання полягає в балансі протилежностей. Сама природа надає нам зразки досконалості: позитивні та негативні заряди, інь і ян, вогонь та вода. Чоловік та жінка – це недосконалі істоти, які народжені доповнювати, урівноважувати один одного. Вони мають різну вдачу,  риси, тому моногамний уряд не може бути досконалим. Історично склалося, що чоловік і жінка виконували різні функції. В той час, коли чоловік полював, здобував м’ясо чи воював, щоб відстояти територію, жінка обробляла це м’ясо, підтримувала затишок в оселі, облагороджувала побут чоловіка та піклувалася про подовження його роду. Здатність до відтворення життя наклала відбиток на вдачу жінки.

Вона є більш розсудливою, обережною у діях, ніж чоловік, бо жінка генетично відчуває відповідальність не тільки за своє життя, а й за безпеку найрідніших, тому жінка ніколи не піде на невиправданий ризик. Неважко помітити, що в більшості країн, які знаходилися у катастрофічному положенні, на межі краху саме в цей час до влади приходила жінка. У тяжкі часи спустошення, безвихідності народ особливо гостро потребує безпеки та спокою. І жінка, яка несе відповідальність

за всю країну, постає в образі Матері, яка захистить кожного від негараздів. Статистика свідчить, що держави, які мають у своїх парламентах і урядах менше 25-30% жінок, не мають успіху в вирішенні проблем охорони материнства і дитинства, прав дитини, соціального захисту. Світова практика доводить: для жінок на перший план виходять питання екології, охорони дитинства, охорони здоров'я, соціального захисту населення, що знаходяться на периферії інтересів чоловіків. В той час, коли чоловік схильний до завоювань, жінка концентрується на мирному будівництві і внутрішніх реформах.

Ось і Нобелівська премія миру 2011 року дісталася жінкам: президенту Ліберії Еллен Джонсон-Серліф, ліберійській активістці Леймі Гбові і правозахисниці Тавакуль Карман з Ємену – за «ненасильницьку боротьбу за право жінок на повноцінну участь в зусиллях з досягнення миру». Хоча до цього протягом п'яти років Нобелівську премію миру отримували чоловіки, навіть іноді зовсім далеким від мирних дум і дій. Еллен Джонсон-Серліф - перша в історії африканська жінка, демократично обрана на пост президента. Вважається, що війна в Ліберії в 2003 році закінчилася завдяки  матері шести дітей Леймі Гбові. У 2002 році вона організувала масовий рух ліберійських жінок за мир. Нарешті, Гбові сама провела переговори з досягнення миру з представниками країн, які підтримували воюючі сторони. І президент країни Чарльз Тейлор, який не поспішав з мирними ініціативами, змушений був піти на перемир'я.

Варто зазначити, що лише в 2005 році кувейтські жінки отримали право голосу. Тоді ж міністром уряду Кувейту стала Масума аль-Мубарак.

Однак жодна з жінок-політиків не залишила такого глибокого сліду в історії всесвітньої політики, як «Залізна Леді» – прем'єр-міністр Англії Маргарет Тетчер, яка управляла країною, керуючись виключно правилами послідовного консерватизму. Тетчер була на посту прем'єр-міністра з 1979 по 1990 рік. Політичне кредо Маргарет Тетчер очевидно з її наступного висловлювання: «Краще правило для політика: якщо хочеш щось сказати – запитай ради чоловіка, якщо хочеш щось зробити – запитай жінку» [3].

На жаль, українське суспільство поки не готове прийняти жінку-політика. Про це свідчать дані чисельних соціальних опитувань, що стали дуже популярними останні кілька років. Причина цього є не лише у нехтуванні правами жінок суспільством, а й у певному небажанні чи страсі самих жінок реалізуватися у доволі «чоловічих» сферах життя, зокрема – політиці. Жінки мають право і мають власний вибір, але вони не завжди ними користаються. Згідно зі світовою класифікацією ООН, Україна за кількістю в парламенті жінок посіла 115 місце зі 145 можливих.

Конституція України всім гарантує рівні права, але на практиці дещо інша картина. Наприклад, кількість представників  жіночої статі у владі всіх рівнів досить низька. І чим вище орган влади, тим менше жінок ми зустрінемо там – і в нашому парламенті 6-го скликання їх тільки 8,1%. Але це теж можна вважати прогресом, бо у Верховній Раді 1-го скликання жінки складали лише 2%, а 4-го – 5,1%. Навіть в органах місцевого самоврядування жінки в основному є лише заступниками чоловіків-керівників. Недарма існує жарт: «Головна посада жінки – бути заступником чоловіка».

За останні роки все більше проявляється тенденція до незалежності жінок. Якості чоловіка – захищати і приймати рішення – виявляються все слабше. А жінки все частіше стають відповідальними і за себе, і за своє життя. Більшість наших проблем – це не проблеми окремо чоловіків або окремо жінок. Це проблеми нашого життя, і треба вирішувати їх разом. Життя жінки-політика – це її робота. Деякі люди працюють, щоб жити. Жінки-політики живуть, щоб працювати. Ніколи нічого не роблять тільки з тієї причини, що так роблять їх друзі. Можливо, саме жінки врятують нашу планету від усіх руйнувань і нещасть, які вона зазнала, саме жінки покладуть край війнам, і на Землі буде процвітати мир.

Джерело: http://www.rusnauka.com/16_NPRT_2012/Politologia/4_110391.doc.htm